З історії українського рибальства

Річка Дніпро. Полтавщина.
Дідусь мій розказував, що у його дитинстві (приблизно 1910-ті роки) сільська малеча ловила рибу руками, дістаючи її з-під каміння у воді. Називалось це красивим словом "печерувати". Тобто діставати рибку з печерок на каменистому дні.

Річка Дніпро. Полтавщина.
У 1960-х роках (тоді ще малим) брав участь у ловлі риби на юшку. У літні вихідні дні ми з родичами на кількох моторних човнах приставали до одного з груп островів на Дніпрі. Як раз напроти дідусевої хати та хат інших родичів та їхніх сусідів. Між островами були мілкі протоки. Ловили рибу ригЕллю (напівколо з дерев'яшок довжиною близько 1,5-2 м, з сіткою), яку родичі тягнули, притискуючи майже до самого дна. Через кільканадцять метрів улов разом з купою водоростей вивантажувався на берег, і ми, малі, перебирали цю траву, шукаючи рибу. До речі, тоді, наприкінці 60-х, востаннє бачив у дніпровських водах в'юнів. Спійманий в'юн - темно-коричневий, з тонкими продольними полосками на спині - мав звичку пищати.

Поплавки, які пропонувала у 1970-1980-х роках тодішня торгівля, зазвичай мали непрезентабельний вигляд. Частенько ловив рибу "на глуху́ ", тобто без поплавка.

А взагалі мені подобалися поплавки з гусячих пер:

величенькі, з пофарбованою у червоний колір верхньою частиною. Інколи такий поплавок насаджувався на циліндричний шматок пінопласту. І в моїх очах у ті далекі часи це взагалі був вищий пілотаж.)))

З гусячим поплавком було більш чітко видно, як риба обережно куштує черв'яка, як веде приманку, тягнучи униз чи уверх здобич. Тобто для хлопчаків рибалка ставала явно цікавішою.

Хоча інколи поряд з'являлися особи, які відверто заважали...

Володимир84

Don M писав: ↑17 квітня 2024, 21:21 Хоча інколи поряд з'являлися особи, які відверто заважали...

Золоті часи були, риби наловив, дівку подавив))).

Володимир84

З особистої історії риболовлі.
В наше дитинство та юні роки, та й постарше було, частенько влітку була традиція виїзджати на риболовлю з ночівлею. І так одного разу виїхали невеликою компанією, звісно що кожен з собою взяв картоплі, сальця посмажити, по дорозі в будь який магазин купити якихось сосисок посмажити. Звісно, що хтось в батьків випросили трохи самогону, а самогон такий, або первачок, або з старого варення подвійного перегону. Звісно, що на той час не було ні сигналізаторів, ні світлячків..., отже саме зручно було рибалити на резинку і біля костра. І так одного разу розклалися, вогнище, вже було декілька карасів в садку.... І вже стемніло, напекли картоплі, насмажили сосисок, і так сказати в процесі діла, самогоночка вже робила своє чарівне дійство. Далі так сказати, плотна вечеря за умовним столом(звісно, що все дійство було сидячи на покривалі), сосиски під чарчинку залітають аж бігом, всі нахвалюють. По ночі порозбрідалися, хто ще рибалити, хто в авто спати, хто в палатку...

Річка Дніпро. Полтавщина, 1970-ті роки.

З Дніпра годувалося не одне покоління українців. Ловили для себе, ловили на продаж (мої дідусь і бабуся сушили лящів, в'ялили верховодки на сонці).

Лящів ловили так. "Усе село" чекало, коли Світловодська ГЕС почне спускати воду. Як тільки це відбувалося, чоловіки сідали на човни, вигрібали на течію (але недалеко від берега, щоб у разі чого швидко дістатися суші, бо ганяла рибінспекція). Човни в усіх селян були дерев'яними.

Човен ставився поперек течії. З корми та носа кидалися каменюки-якорі. З одного боку човна - ближчого до ГЕС - у воду опускали приманку у дуже дрібній сітці (хліб, трохи макухи), з іншого боку ставилося кілька донок.

Система працювала наступним чином. Течія потроху вимивала корм з приманки, і лящі йшли великими групами назустріч приманці, раз за разом попадаючись на гачки. Наживка на гачках була стійкою до води - звичайні пінопластові ку́льки. За дві-три години можна було наловити 30 і більше рибин. Опору лящі не чинили ніякого. Навіть коли опинялися у підсаці. Й досі стоїть перед очима картина, як великого ляща, який сяяв золотою лускою на сонці (спіймані, вони зазвичай лягали біля човна на бік), підводили майже до самого борта, діставали з води підсакою та відправляли до інших лящів у мішок.

Дніпро годував велику кількість мешканців наддніпрянських сіл.

Моя троюрідна сестра торгувала свіжою рибою у місті (її чоловік був рибалкою).

Мої дідусь і бабуся сушили лящів і потім продавали їх у райцентрі на центральному ринку. Міліція не лютувала, але регулярно ганяла, регулярно складала протоколи. Але кого лякали ті протоколи, якщо пенсія у старих людей була копійчана, а на вулиці були 70-ті роки?

З лящами поступали наступним чином. (Це те, що я, тоді підліток, бачив на власні очі і що запам'ятав.)

Лящі лежали у великому казані.

Бабуся сиділа поруч із казаном. Біля неї була сіль кам'яна поварена (дизайн пачок пам'ятають усі, кому за сорок). У риби біля вихідної залози, що знаходиться ближче до хвоста, робився поперечний розріз. Потім у напрямку до голови робився продольний розріз брюшка. Весь "лівер" викидався прямо на землю (коти - наші, чужі - сиділи неподалік і мовчки ласували цим котячим багатством).

Потім з обох боків на спинці риби робилися продольні розрізи на всю довжину філейної частини. Після цього бабуся брала жменями сіль і втирала її у ці розрізи, у звільнене від кишок брюшко, і кидала рибу в інший великий казан. Риба там пересипалася сіллю теж.

Висихала риба на горіщі, надійно захищена від мух марлею.

Коли товар був готовий до продажу, бабуся клала його у великий кошик і рано-вранці їхала автобусом до районного міста. Таких жінок була не одна вона.

Товар продавався з рук у руки невеликими частками. Корзина стояла неподалік під наглядом когось з помічників. (Міліція, повторюю, робила рейди регулярно.) Товар був популярним серед містян (купляли для себе, купляли для родичів з інших міст) і продавався досить швидко.

Онукам бабуся щоразу привозила з міста пиріжки з повидлом. На шкільні (6 коп. за штуку) вони не були схожими, бо мали вигляд обсмажених у фритюрниці (рівномірний світло-коричневий колір з усіх боків), здавалися мені смачнішими і не чвиркали повидлом. Коштували, здається, 5 коп./штука. З домашнім молоком (та й без нього) заходили "на ура".)))